«Фотографії Геле»: масове вбивство єврейського населення Києва та Лубен очима фотографа пропагандистської роти вермахту

Deutsche Version
English version

У червні 2000 року до Гамбурзького інституту соціальних досліджень потрапила серія оригінальних фотографій зі спадщини фотографа вермахту Йоганнеса Геле. Вона містила 29 кольорових слайдів зі свідченням масового вбивства київських євреїв у Бабиному Яру 29 і 30 вересня 1941 року та робіт зі знищення слідів убивств у яру, що проводилися на початку жовтня; 38 чорно-білих негативів фотографій, знятих на місці збору єврейського населення Лубен 16 жовтня 1941 року, незадовго до масових розстрілів, що там відбулися; а також кілька негативних плівок аерофотознімків зруйнованого східноукраїнського міста Харкова, імовірно зроблених весною або на початку літа 1942 року.

Фотографії з Києва (Бабиного Яру) та Лубен доступні для завантаження.

Фотограф і походження фотографій

Йоганнес Геле народився в Хемніці 15 лютого 1906 року. У 1932 році вступив до Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини (НСРПН). Після нападу Німеччини на Польщу його призвали до вермахту. Із січня 1941 року Геле служив у 146-му будівельному батальйоні в Західній Європі, а потім, 1 липня 1941 року, його перевели до 637-ї пропагандистської роти на Східному фронті. Очевидно, маючи освіту фотографа або принаймні непогані фотографічні здібності, він зі своєю камерою супроводжував наступ 6-ї армії як фоторепортер.

Проте Геле, ймовірно, зняв ці фотографії в Києві та Лубнах восени 1941 року не на офіційній посаді, а як приватний спостерігач. Принаймні немає доказів того, що він зробив це за наказом пропагандистської роти. За фотографіями зачистки після розправи в Бабиному Яру йдуть кадри жінок, які чекають біля табору радянських військовополонених, а потім — вуличні сцени з Києва та нібито туристичні фотографії будівель. Офіційні фотографії разом із негативами слід було передавати владі вермахту, але ці фотографії Геле не здав.

Страти та інші насильницькі дії заборонялося фотографувати навіть членам пропагандистських рот. Геле формально дотримувався цих правил. Він робив фотографії за мить «до», «під час» і «після» страт у Бабиному Яру та Лубнах, але не зняв жодного із самих розстрілів. Проте фотографії є важливими свідченнями цих убивств. Якби про їх існування стало відомо пропагандистській роті, фотографії негайно б вилучили та знищили. Як і де Геле проявляв плівки та як вони потрапили до Німеччини, невідомо.

Історія колекції фотографій

Йоганнес Геле загинув на Західному фронті в червні 1944 року. Фотографії з Києва, Лубен і Харкова спочатку зберігались у його вдови. Пані Геле, яка після війни жила в Східній Німеччині, побоювалася, що через ці фотографії її переслідуватиме Міністерство державної безпеки, Штазі (таємна поліція та розвідка), і продала їх у листопаді 1954 року Гансу Ґеоргу Шульцу, західноберлінському журналісту. У 1961 році Шульц надіслав чорно-білі відбитки судовим органам Західної Німеччини, сподіваючись, що їх використають як доказ у кримінальних провадженнях проти виконавців нацистських злочинів, особливо в судових процесах, які проводила прокуратура Франкфурта.

Проте ці чорно-білі фотовідбитки так і не використали за призначенням. Імовірно, внаслідок неправильного подання судовими органами, вони спочатку з’явилися в якихось інших судових справах, до яких не мали відношення, або в папках, призначених для навчальних цілей. Зрештою фотографії опинилися в Державному архіві землі Гессен (серед інших місць), куди їх надсилали слідчі органи, суди й адвокати як до відповідного органу в землі Гессен для зберігання офіційних документів і записів після завершення судового процесу. З кінця 1980-х років фотографії час від часу використовували в книжкових публікаціях і телевізійних документальних фільмах, не надаючи належної уваги їх походженню, історії та контексту.

Розчарований неосвіченістю судових органів і навіть підозрюючи навмисне приховування доказів, Шульц десятиліттями ховав цінні оригінали, зокрема рідкісні ранні кольорові слайд-плівки марки Agfacolor. Коли на початку 1990-х він зробив ще одну спробу опублікувати деякі матеріали та запропонував німецькому журналу Stern ексклюзивні права на першу публікацію, редакція відхилила його пропозицію.

Першу велику виставку в Німеччині на цю тему — Vernichtungskrieg. Verbrechen der Wehrmacht («Війна на винищення. Злочини вермахту») — було підготовано​ Гамбурзьким інститутом соціальних досліджень і представлено в понад тридцяти містах у середині 1990-х років. На виставці можна було побачити лише чорно-білі відбитки, першочергово надіслані до судових органів.[1]

Оригінальні фотографії вдалося віднайти лише під час досліджень, що проводилися для підготовки другої виставки на ту саму тему — Verbrechen der Wehrmacht. Dimensionen des Vernichtungskriegs («Злочини вермахту. Масштаби війни на винищення»), яку представив Гамбурзький інститут соціальних досліджень. Їх придбали в удови Шульца в червні 2000 року. З 2001 по 2004 роки на виставці демонструвалися фотографії з Бабиного Яру та Лубен. Їх було представлено в хронологічному порядку та супроводжено вичерпним контекстом. Фотографії з Бабиного Яру було вперше показано в оригінальному кольоровому варіанті.[2]

Відтоді «фотографії Геле» зберігаються в архіві Гамбурзького інституту соціальних досліджень, де їх можуть вивчати науковці. Ці фотографії є безпрецедентним свідченням винищення єврейського населення на територіях Радянського Союзу, окупованих нацистською Німеччиною, — масового вбивства, здійсненого айнзацгрупами поліції безпеки, поліцейськими батальйонами вищого керівництва СС і поліції, а також не в останню чергу підрозділами вермахту, аж до рівня місцевої комендатури. Фотографії використовуються не лише для академічних досліджень, а й для роботи меморіальних установ і навчальних закладів, а також для виставкових і публікаційних цілей.

Необмежене використання

Термін дії авторських прав на всі фотографії, зняті Йоганнесом Геле, закінчився в 2014 році, через сімдесят років після смерті автора. Проте з 2014 по 2021 рік Гамбурзький інститут соціальних досліджень залишав за собою право надавати для публікації лише цифрові копії фотографій за умови підписання договору, який гарантує їх належну обробку та розміщення, з повагою до гідності жертв.

Використовувати фотографії для вшанування пам’яті жертв націонал-соціалізму та в галузі політичної й історичної освіти дозволялося безкоштовно. Повні комплекти копій було передано, зокрема, Міжнародному меморіалу Голокосту «Яд Вашем», музеям і меморіальним установам Києва, у тому числі для їх постійних колекцій.

Зі зростанням застосування фотографій у цифровому форматі тепер уже неможливо простежити їх використання та поширення. Зараз в Інтернеті з’являються численні неліцензійні копії — іноді без відповідної інформації про їх походження або з недостовірним описом. Отже, Гамбурзький інститут соціальних досліджень більше не може виконувати роль своєрідного охоронця фотографій, беручи на себе відповідальність за їх використання у спосіб, який відповідає їх змісту. Водночас фотографії є частиною культурної спадщини людства; вони можуть і повинні слугувати нагадуванням про злочини, вчинені за націонал-соціалістичного режиму, і використовуватися для вшанування пам’яті жертв масових убивств.

Тому тепер Гамбурзький інститут соціальних досліджень дає змогу безкоштовно завантажити фотоколекції з Бабиного Яру та Лубен у стандартному форматі без будь-яких інших обмежень. Для використання фотографій після завантаження необхідно лише вказати Гамбурзький інститут соціальних досліджень як джерело.

23 листопада 2021 року

Перекладено українською Анастасією Ковалець
 

З нагоди 20-річчя відкриття виставки Verbrechen der Wehrmacht. Dimensionen des Vernichtungskriegs 1941-1944 («Злочини вермахту. Масштаби війни на винищення. 1941–1944 рр.»), у жовтні 2021 року було опубліковано спеціальний випуск журналу Гамбурзького інституту соціальних досліджень Mittelweg 36. Випуск має назву Verbrechen der Wehrmacht. Anmerkungen zu einer Ausstellung («Злочини вермахту. Примітки до виставки») (випуск 5–6; жовтень/листопад 2021 року).

У жовтні 2021 року видавництво Гамбурзького інституту соціальних досліджень Hamburger Edition опублікувало нове видання каталогу другої виставки вермахту.
 

[1] Див. каталог першої виставки, 1995–1999 рр.: Hamburger Institut für Sozialforschung (ed.): Vernichtungskrieg. Verbrechen der Wehrmacht 1941-1944. Гамбург: Hamburger Edition, перше видання, 1996, С. 78–79 і С. 81–83.

[2] Див. каталог другої виставки, 2001–2004 рр.: Hamburger Institut für Sozialforschung (ed.): Verbrechen der Wehrmacht. Dimensionen des Vernichtungskriegs 1941–1944. Гамбург: Hamburger Edition, перше видання, 2002, С. 164–165 і С. 167–17–3.